Ігор ЖДАНОВ: "Пишаюся стійкістю молодіжної збірної України" Міністерство молоді й спорту миттєво прийшло на допомогу Вадим РОГАЧ: "Самбисты всегда рады подарить позитив" Анастасия САПСАЙ: "Золото" чемпионата Европы - что-то нереальное!" Олексій ТРОФІМОВ: «Єдиноборства – фундамент патріотичного виховання» Лидия ВАЩЕНКО: "Победу принес коронный прием" Не просто побратими самбо - справжні рідні брати! Олександр АДЗЕЛЕНКО. «Друге дихання» від генерала для Одеського самбо Наталья СМАЛЬ: "В этот раз завоевать "золото" было морально сложнее" Братья Скрипали: "Забери ребенка с улицы" - инвестиция в будущее" Вадим РОГАЧ: "У такому форматі Кубок України відбувся вперше" Анастасия НОВИКОВА. Бронзовый дебют на взрослой Европе Світлана ЛИСЯНСЬКА. "Альпіністські" сходження на пік п'єдесталу Мария БУЙОК: "Люблю ходить на высоких каблуках и в платьях" Наталья СМАЛЬ: "Своему двухлетнему сыну показываю мир самбо" Вадим РОГАЧ: "Двух мнений быть не может: мастерское самбо - святое дело" Чемпионские слова двух Сергеев - Кривчача и Зверева Петро КАРАМАЛАК. Шановний Бакша - значить Учитель. Олександр НАУХАТЬКО: "Мій головний тренер - життя" Сергей ГРАБОВСКИЙ: "Жажда боя и характер у наших бойцов в крови" Размік ТОНОЯН: "Прийом зробив чисто і достроково здобув перемогу" Олена САЙКО: "Трохи засмучена, але рада й срібній медалі" Євген БОДНАРУК: "Наші самбістки - справжні українські жінки" Виктор САВИНОВ: "В Баку рассчитываю на каждого" Виктор ПИРОЖЕНКО. Тренер не должен ломать спортсмена Роман ШКОЛЬНИКОВ. Именно с него началось украинское самбо Константин НАКЕЛЬСКИЙ. Первый украинский чемпион СССР Тетяна ЧОРНА. Чарівна чемпіонка, яка приборкала тайфун Борис СОТНИК. Все началось с подарка брата - книги приемов самбо Ярослав ВОЛОЩУК. Тренер милостью божьей Анатолій БОНДАРЄВ: "Скільки волі, стільки й людини" Марсель ХАСАНОВ: "Нырнул в Каму, а выплыл в Днепре" Анатолий КАНТУР: "Дисциплина мировых стандартов" Сергей Елисеев: "Европа покажет себя на чемпионате мира в Японии" ЗУБЫ ВО РТУ ЛУЧШЕ, ЧЕМ НА ПОЛКЕ: как сохранить их целыми и невредимыми УРОВЕНЬ ПОНИМАНИЯ Взаимодействие тренера и спортивного врача САМБО - НА РАДИОВОЛНЕ "ПРОМЕНЯ" СПОРТИВНОГО СЕРДЦА СТУК... Главный "двигатель" требует особого отношения Светлана Яремка: "Очень хочется заработать на свое жилье" Марина Прищепа: "Однажды мне предложили выступать за Грецию" Впечатление от чемпионата мира Мысли возле тренировочного ковра Если серьезных травм не было, значит соревнования прошли хорошо
Интервью
Анатолій БОНДАРЄВ: "Скільки волі, стільки й людини"
Дата публикации: 26.01.2015


Серед самбістів багато тих, хто є прикладом незламності, хоч би які негаразди їм довелося пережити! А зараз час змусив нас зіткнутися з новими випробуваннями. Але треба показати міцність духу, як це зробив Анатолій Бондарєв, голова осередку самбо на Волині. Заслужений тренер України під час війни в Афганістані втратив руку. Але не покинув спорт: і сам боровся, і гідних вихованців підготував. І продовжує працювати!

- До секції спортивного товариства "Колос" з самбо й дзюдо я прийшов з греко-римської боротьби, - розповідає наш герой. - Родом я сам з Луцька, там 12-річним хлопцем і захопився "класикою". Швидко виконав перший юнацький розряд, виграв першість республіки, Союзу, увійшов до збірної України. Але... не зійшовся характером з тренером. Він не вважав за потрібне шанобливо ставитися до учнів. Я завжди був прихильником жорсткої дисципліни, визнавав право наставника бути вимогливим, навіть суворим, але не терпів хамства. І я пішов. Це було дуже важке рішення для мене, адже без боротьби вже жити не міг.

Бондарєв потрапив до рук Юрія Могиленчика. Юрій Кирилович виявився цілковитою протилежністю попередньому спеціалісту. Ні, він не сюсюкав, був жорстким, проте кожна його вимога була справедливою, не викликала внутрішнього протесту. Тим паче, що після тренування він переінакшувався, був по-батьківські уважним і турботливим. Звичайно, як усі тренери, він хотів бачити плоди своєї праці, проте не гнав з результатами.

Анатолій увійшов у молодіжну самбістську-дзюдоїстську еліту України. Виграв першість ДСТ "Колос", Всесоюзні сільські ігри. Згодом його призвали до лав радянських збройних сил. Став чемпіоном округу, армії... Але мирний спортивний шлях перервав наказ: "Вирушати на Схід". Бондарєв був одним із перших воїнів, яких відправили в цю м'ясорубку.  

Афганістан. Усього одне слово, а скільки суперечливих думок. Чимало наших, українських хлопців, которі виконували так званий інтернаціональний обов'язок з 1979-го по 1989-й, полягло в тій далекій країні, а багато повернулося з глибокими тілесними й душевними ранами. 

Бондарєва розподілили у розвідроту спеціального розвідувально-десантного батальону. Він був охоронцем командира дивізії, начальника армійської розвідки. І - постійним учасником численних бойових операцій. В одній із них - вибух гранати... Сім діб був непритомним. Коли прийшов до тями, побачив, що правої руки у нього немає - по самісіньке плече.

Однак не в характері Анатолія було занепадати духом. Сил у нього не поменшало. Ще в госпиталі 20-30 разів віджимався від підлоги однією рукою, напіввисячки. підтягувався на гілці, що замінила йому турник. "Скільки волі, стільки й людини", - вирішив він. І ще не загоїлись рани, а він прийшов у борцівський зал. Там зустріли його радісно, але у поглядах читалося: "Все, брате, твоя пісенька проспівана. Ясна річ, знудився за улюбленим спортом, але для тебе воно вже в минулому". 

Але він, ще в бинтах розпочав тренування. Це здавалося неймовірним! Усі, хто бачив, як він мордує себе, були вражені його впертістю й мужністю. Анатолій на очах відновлював колишню форму. Уже вісім разів міг на одній лівій підтягнутися на поперечині. Ліва рука повністю замінили "коронну" праву, діапазон її дії значно розширився, а чіпкість захватів була "мертвою" - небагатьом вдавалося вирватися. І ніхто вже згодом не дивувався, що однорукий самбіст виграв великий всесоюзний турнір, став призером українського профспілкового чемпіонату, переміг на змаганнях серед ветеранів. 

- Викладатися треба - ось і весь мій секрет, - чули таку відповідь ті, хто запитував про рецепт успіху. - І однієї руки вистачить, щоб підхоплення зробити, кидок. Та й ноги навіщо? Зачіп, підсічка зсередини, а в боротьбі лежачи, це всі знали, мало перед ким поступався. Найважливіша - голова. Вона мене не підводила й не підводить, у будь-якій ситуації чітко думаю, не втрачаю над собою контролю.

Потім він перейшов на тренерську роботу. Працює в борцівській школі. Виховав не одного класного спортсмена, серед яких - володарі медалей чемпіонату Європи, світу, Олімпійських ігор. 

Усіх цих успіхів не було б, якби поруч не була кохана дружина Людмила, яка народила йому чудових доньок. Як кажуть його рідні - він надійний голова сім'ї. Таким і має бути справжній чоловік!

 
 Луцьк. Кубок України-2012 з самбо. Праворуч - Анатолій БОНДАРЄВ. 





 
Поделиться:
Оставить комментарий
Имя
Текст сообщения
Капча
=>