10 серпня свій 77-й день народження святкує людина з великої літери в світі самбо - Олександр Корнійович Наухатько, голова тренерської ради НФСУ, заслужений тренер України.



Життя до нього було досить суворим. Після восьмого класу, додавши собі два роки, Сашко за комсомольською путівкою відправився на Донбас. Був він хоча й не слабаком з виду (вдома, на Полтавщині, неодноразово вигравав змагання з легкої атлетики, особливо гарні результати показував у метанні, стрибках й спринтерському бігу), та його напускна «дорослість» не обманула гірняків. Побачивши біля штрека чубатого чорноокого хлопчину, шахтарі одразу зрозуміли, що перед ними підліток і йому не місце в підземному пеклі. Поклопотали перед начальством, і Сашка направили до ремесленого училища, де він отримав професію столяра-краснодеревника. Одночасно закінчив і вечірню середню школу. А ще – виконав перший дорослий розряд зі стрибків на акробатичній доріжці. Потім була сувора й тривала служба на Північному флоті (морози іноді досягали 60 градусів). Після «дембеля» поїхав на навчання до Києва. І саме в Києві Олександр Наухатько познайомився із боротьбою самбо – видом спорту, який став для нього найулюбленішим. Більше того – став справою всього життя. Яким же було це знайомство?
 
– Якось на вулиці зграя нетверезих хлопців грубо чіплялася до двох дівчат, – згадує Олександр. – Я, звісно, втрутився й... отримав на горіхи. Довго світив «ліхтариком» під оком. Після цього випадку зрозумів: сила, сміливість, благородство самі по собі нічого не варті, якщо не вмієш дати здачі. І не одному, а одразу двом-трьом – навіть, якщо кидаються на тебе з ножем чи палкою. Я тоді вже бачив кілька фільмів про японських й американських суперменів. Одним словом, пішов записуватися в борцівський зал «Динамо». Мене там гарно зустріли, особливо – Нашир Хайдарович Софін. Рідкісної доброти людина була! По суті, став моїм першим наставником у самбо. Хоча я одночасно також займався в Ялтиряна й Рибалка класичною і вільною боротьбою. Згодом потрапив у групу до видатного тренера Ярослава Івановича Волощука.
 
З часом його всі стали називати Корнійович – і в нас, і за кордоном. Кожен, кому доводилося близько спілкуватися з ним, мабуть, погодиться, що Корнійович належить до людей, в складному характері яких дивовижним чином поєднуються лід і полум’я, «залізна» вимогливість і неймовірна, аж до сентиментальності, доброта. Він завжди привітний, усміхнений, рівний в спілкуванні, тактичний, але коли треба, то вміє наполягати на своєму, аргументовано донести власне бачення того чи іншого питання. Без перебільшення, він – магнетична особистість, до якої тягнуться не лише спортсмени і тренери, але й журналісти, котрі присвятили українському самбо сотні, а може й тисячі публікацій. Упевнений, дякуючи саме притягальній рисі характеру Корнійовичу вдалося відновити не лише те, що було, здавалося, безнадійно втрачено в роки перебудови, але й створити в незалежній Україні надзвичайно потужну самбістську організацію. Досить сказати, що за роки незалежності наші самбісти завоювали дві тисячі нагород на чемпіонатах світу, Європи, в розіграшах Кубка світу.

Нещодавно генерал Наухатько став головнокомандувачем козацької територіальної оборони, разом з однодумцями створив "Духовну січ". Бажаємо шановному Корнійовичу здоров'я - щоб його сила ніколи не згасала!