На території сучасної України завжди був розвинений спортивний рух, це красномовно підтверджує той факт, що І Всеросійська Олімпіада у 1913 році пройшла саме в Києві. Був доволі швидко сформований високий кадровий потенціал у багатьох видах спорту, в тому числі в єдиноборствах. Тому коли в Радянському Союзі, до складу якого входила територія сучасної України, постало питання про розробку універсального комплексу з бойового мистецтва, то українські спеціалісти були одними із перших, хто почав видавати спеціалізовану методичну літературу. Тоді на перший план виходило прикладне значення – використання в силових структурах.
 
    Професійні підручники почали з’являтися наприкінці 20-х років ХХ століття. В Україні одним із піонерів розвитку й пропаганди універсального єдиноборства був Анатолій Буценко, у 1928 році вийшла його книга «Самозахист без зброї». В основу прийомів вже закладалися види національних видів боротьби, але все одно головною базою були японські єдиноборства. До того ж, як уже було зазначено, спортивної складової ці перші методичні розробки не враховували.
 
     Активний етап розвитку єдиноборства, яке базувалося, по-перше, на прийомах національних видів боротьби (у тому числі й українських воїнів часів Київської Русі й Козацтва), по-друге, на спортивній складовій – з регулярними тренуваннями й змаганнями, припав на початок 30-х років ХХ століття.
 
     В Україні розвиток САМБО пов'язаний з іменем Романа Школьникова. У 1933 році він закінчив Московський державний інститут фізичної культури і приїхав працювати до Харківського інституту фізкультури. З ініціативи Романа Олександровича САМБО було внесено до навчальної програми всіх курсів, а в створеній в інституті вищій школі тренерів відкрилося відділення САМБО.
 
     Роман Школьніков був учнем легендарного Василя Ощепкова, завдяки якому й було дано старт розвитку «боротьбі в одязі», в основі якої лежать національні традиції єдиноборств. До речі, саме Школьнікову світове САМБО завдячує змагальній формі. 1932 року на тренерській раді ДЦІФК Роман Олександрович подав на конкурс комплект спортивної форми борця-самбіста: куртка з поясом і черевики на м’якій підошві. Його костюм було визнано найкращим і затверджено. І до нашого часу форма самбіста практично не зазнала змін. 
 
     З того часу українські самбісти завжди входили до числа лідерів, регулярно здобуваючи у складі збірної республіки нагороди чемпіонатів СРСР, а в складі радянської команди – чемпіонатів світу й Європи. Наприклад, на першому в історії чемпіонаті Радянського Союзу в 1938 році золоту медаль здобув Костянтин Накельський із Харкова, учень Романа Школьнікова. А на першому чемпіонаті світу в 1973 році титул найсильнішого виборов Михайло Юнак зі Львова.
 
     У непрості роки розвалу Радянського Союзу Україна була однією з країн, завдяки якій вдалося зберегти САМБО як популярну боротьбу у світі й в Європі. На той час у міжнародній спільноті САМБО стався розкол – на дві федерації, які проводили свої чемпіонати світу й континентів. В 1992-му в Києві відбувся чемпіонат Європи, який   зібрав представників 19-ти країн, паралельна ж першість континенту в Москві –  спортсменів лише з 6-ти держав. Це свідчило про високий авторитет українського САМБО, представники якого сповідували демократичні, а не авторитарні способи гуртування міжнародної родини САМБО.
 
    Саме Україна згодом виступила одним із активних ініціаторів об’єднання під егідою Міжнародної федерації аматорського САМБО (ФІАС), адже наші керівники розуміли: розкол – шлях у нікуди. Зараз Національна федерація САМБО України є одним із авторитетних членів ФІАС, делегуючи одну із найчисленніших команд на чемпіонати світу й Європи.