На травневому чемпіонаті Європи-2015 у Загребі жіноча збірна України здобула перше місце в командному заліку, посунувши з трону Росію. Всі наші спортсменки (а до Хорватії їздили вісім самбістом) здобули нагороди – три золоті, дві срібні і три бронзові. На жаль, ліцензії на І Європейські ігри, які зараз приймає в Баку, розподілялися за результатами попередньої континентальної першості-2014 у Бухаресті. Тому в Азербайджані виступлять тільки дві самбістки. Про це і не тільки ми поговорили зі старшим тренером жіночої збірної Євгеном Боднаруком.  

Ви очікували, що всі дівчата, які поїхали на чемпіонат Європи, повернуться додому з медалями?

Я не те що не очікував, просто таке завдання перед ними не ставили. Тому що брали до уваги наступні змагання – Європейські ігри й чемпіонат світу. Коли я розмовляв зі спортсменками, то налаштовував їх на осінній планетарний форум у Марокко. І не хотілося «світити» всі свої козирі, які ми готували проти росіянок, щоб їх змістити зі світового трону. Але дівчата почали боротися на максимумі вже на континентальному чемпіонаті. Тим більше вже на старті турніру віце-президент НФСУ Вадим Рогач окреслив мету – було б добре вийти на перше місце в командному заліку серед жінок.

Щоправда, я дівчатам казав, що треба трохи себе притримати, адже в майбутньому буде важче, тут нам треба не випасти з трійки, а вже в Марокко позмагаємось за лідерські позиції. Та хіба ж можна зупинити спортсмена, який хоче зійти на європейський п’єдестал пошани?!

Ви згодні з твердженням, що успіхи жінок-спортсменок мають глибокі історичні витоки? Адже у нас в Україні у родині чоловік і жінка обидва були головними: кожен на своїй ділянці життя. Тому представниці прекрасної статі традиційно володіли лідерськими якостями. Наскільки наші самбістки відповідають образу української жінки?

На сто відсотків! Наша українська самбістка – сильна духом, морально стійка… І ще вона – жінка, берегиня. Вона вміє все. І за тренером подивиться, і знайде час, хоча і сама інтенсивно працює, на того, кому потрібна підтримка – жіноча, материнська. Вона – чудова господиня, може, наприклад, приготувати поїсти для всієї збірної, і ніколи дівчата цього не цураються. Тому наші спортсменки відповідають усім критеріям української жінки: і сама перемагає, і інших на звитяги надихає.

Наскільки зараз зросла конкуренція в жіночому самбо? Адже ми зараз спостерігаємо успіхи не тільки визнаних лідерів – України, Білорусі, Росії… Є чемпіонки і в Ізраїлю, і у Румунії, не кажучи вже про представниць Азії.

Ваша правда. Якщо брати по Європі, то тут відзначу зростання рівня у спортсменок із Франції, Італії… Вони, скоріше за все, приходять до нас із дзюдо. Ця тенденція пов’язана з тим, що в цих країнах розуміють: у самбо є чудовий шанс стати олімпійським видом спорту. Звичайно, від одним змагань до інших кількість і географія учасників розширюється.

Зростає рівень і наших головних конкурентів. Якщо брати ту ж Росію, то там перший, другий, третій номери у кожній ваговій категорії – рівноцінні, у них є хороша конкуренція. У нашій же збірній не в кожній вазі є спортсменка, яка дихає в спину лідеру. Та й у нас є категорії, де немає кого виставляти. Йдеться про 80+ кг, і ми поїхали на чемпіонат Європи без однієї людини – увісьмох, а не вдев’ятьох. До того ж, і в категорії до 80 кг взяли молоду дівчину із Одеси Галину Ковальську, у цьому сенсі ми ризикували. Однак вона – молодець, дуже сильно виступила, здобула «бронзу», хоча могла і до фіналу пробитися. У цієї дівчинки може бути велике майбутнє. Але знову ж таки одна, за нею ніхто не стоїть. У цій вазі, нагадаю, довгі роки лідером була Марина Прищепа, шестиразова чемпіонка світу, але її зараз переслідують старі травми.

Тому першочергове завдання для України – не стільки вивчати іноземців, скільки готувати молодь, щоб у нас було хоча б дві-три людини в кожній ваговій категорії. І справа не тільки в конкуренції, а в гідній заміні, якщо перший номер через якісь обставини не може поїхати на те чи інше змагання.

Тобто треба створювати відповідні умови?

Так. Ми розраховуємо на нашого президента федерації, який у міру своїх сил здатен допомогти реалізувати ефективну політику підготовки. У тієї ж жіночої вільної боротьби на зборі кілька десятків людей. А у наших двох учасниць Європейських ігор – нікого, у них немає спарингів. І я привіз сюди двох юніорів, з цими хлопцями борються Олена і Надія. Але то не є правильним, це не та підготовка, яка потрібна спортсменкам такого високого класу, як Сайко і Герасименко, вони ж неодноразові медалісти планетарних і континентальних чемпіонатів.

І збір для перших номерів – це лише маленька частина роботи, потрібно розвивати самбо на місцях, його там, за великим рахунком, дуже мало. В основному тренери спеціалізуються на дзюдо, ведуть відповідні секції, нам же треба побудувати потужну систему відділень самбо на регіональному рівні. Окрім нас самих це ніколи не зробить. Та ж Росія дає якусь підтримку – наприклад, форму може видати, допомогти іще з чимось, але вона все одно боїться нашого стратегічного зростання, адже ми здатні скласти гідну конкуренцію, відібрати медалі.

Ви очікуєте, що росіяни зараз врахують програш у командному заліку в Загребі?

Безперечно. Хоча Росія не виставила на чемпіонат найсильніших, але все одно вона ставить за мету – бути першим у команді. На мій погляд, у Хорватії тренерський штаб російської жіночої збірної «проспав» на старт, а коли «прокинувся», то було вже пізно: у нас залишилося виступити дівчатам, які точно принесуть результат. І зараз, гадаю, якійсь тиск буде і в суддівстві, і в інших моментах на Європейських іграх і чемпіонаті світу. Росіяни, мабуть, захочуть показати, хто ж керує самбо на міжнародному рівні. Тому, можливо, у нас найближчим часом буде спад результатів.

Ми б, звичайно, хотіли, щоб у всіх чотирьох видах програми Європейських ігор у жіночому самбо виступали українки, але маємо тільки дві ліцензії…

Як відомо, путівки розподілялися за результатами чемпіонату Європи-2013 у Бухаресті. Але нам повідомили про це вже постфактум. Мабуть, якщо б учасники про це знали, то демонстрували іншу боротьбу, це стосується не лише українок, а й спортсменок з інших країн. На мою думку, це не дуже гарний вчинок з боку європейської федерації, адже тренери й спортсмени можуть ставити різні завдання, обирати пріоритети.

А на який виступ можна чекати від тих двох спортсменок, які вирушать до столиці Азербайджану?

Що Олена Сайко (до 64 кг), що Надія Герасименко (до 68 кг) мають достатній рівень майстерності. На тренуваннях вони показують відмінну тактичну, функціональну й технічну підготовку. Але повернуся до політичних моментів: я не знаю, дуже образилася на нас Росія чи ні, чинитимуть на нас тиск чи ні. Ще і від жеребкування все залежить. Якщо все проходитиме у чесній спортивній боротьбі, впевнений: дівчата покажуть результат.  

Інтерв'ю старшого тренера чоловічої збірної Віктора Савінова читайте ТУТ.

sambo.net.ua