Ігор ЖДАНОВ: "Пишаюся стійкістю молодіжної збірної України" Міністерство молоді й спорту миттєво прийшло на допомогу Вадим РОГАЧ: "Самбисты всегда рады подарить позитив" Анастасия САПСАЙ: "Золото" чемпионата Европы - что-то нереальное!" Олексій ТРОФІМОВ: «Єдиноборства – фундамент патріотичного виховання» Лидия ВАЩЕНКО: "Победу принес коронный прием" Не просто побратими самбо - справжні рідні брати! Олександр АДЗЕЛЕНКО. «Друге дихання» від генерала для Одеського самбо Наталья СМАЛЬ: "В этот раз завоевать "золото" было морально сложнее" Братья Скрипали: "Забери ребенка с улицы" - инвестиция в будущее" Вадим РОГАЧ: "У такому форматі Кубок України відбувся вперше" Анастасия НОВИКОВА. Бронзовый дебют на взрослой Европе Світлана ЛИСЯНСЬКА. "Альпіністські" сходження на пік п'єдесталу Мария БУЙОК: "Люблю ходить на высоких каблуках и в платьях" Наталья СМАЛЬ: "Своему двухлетнему сыну показываю мир самбо" Вадим РОГАЧ: "Двух мнений быть не может: мастерское самбо - святое дело" Чемпионские слова двух Сергеев - Кривчача и Зверева Петро КАРАМАЛАК. Шановний Бакша - значить Учитель. Олександр НАУХАТЬКО: "Мій головний тренер - життя" Сергей ГРАБОВСКИЙ: "Жажда боя и характер у наших бойцов в крови" Размік ТОНОЯН: "Прийом зробив чисто і достроково здобув перемогу" Олена САЙКО: "Трохи засмучена, але рада й срібній медалі" Євген БОДНАРУК: "Наші самбістки - справжні українські жінки" Виктор САВИНОВ: "В Баку рассчитываю на каждого" Виктор ПИРОЖЕНКО. Тренер не должен ломать спортсмена Роман ШКОЛЬНИКОВ. Именно с него началось украинское самбо Константин НАКЕЛЬСКИЙ. Первый украинский чемпион СССР Тетяна ЧОРНА. Чарівна чемпіонка, яка приборкала тайфун Борис СОТНИК. Все началось с подарка брата - книги приемов самбо Ярослав ВОЛОЩУК. Тренер милостью божьей Анатолій БОНДАРЄВ: "Скільки волі, стільки й людини" Марсель ХАСАНОВ: "Нырнул в Каму, а выплыл в Днепре" Анатолий КАНТУР: "Дисциплина мировых стандартов" Сергей Елисеев: "Европа покажет себя на чемпионате мира в Японии" ЗУБЫ ВО РТУ ЛУЧШЕ, ЧЕМ НА ПОЛКЕ: как сохранить их целыми и невредимыми УРОВЕНЬ ПОНИМАНИЯ Взаимодействие тренера и спортивного врача САМБО - НА РАДИОВОЛНЕ "ПРОМЕНЯ" СПОРТИВНОГО СЕРДЦА СТУК... Главный "двигатель" требует особого отношения Светлана Яремка: "Очень хочется заработать на свое жилье" Марина Прищепа: "Однажды мне предложили выступать за Грецию" Впечатление от чемпионата мира Мысли возле тренировочного ковра Если серьезных травм не было, значит соревнования прошли хорошо
Интервью
Світлана ЛИСЯНСЬКА. "Альпіністські" сходження на пік п'єдесталу
Дата публикации: 07.03.2016


Весну ми завжди уявляємо в образі жінки. А в нашій жіночій команді завжди були і є яскраві особистості. Так, у 1990-х блискуче виступала Світлана Лисянська (зараз - Готфрід). Вона здобувала "золото" чемпіонатів світу в Калініграді-1995, Токіо-1996, Нові Сад-1997, Хіхоні-1999, до них додала ще "срібло" і "бронзу" планетарних форумів. Також Світлана - володарка Кубка світу в особистій та командній першостях і європейського "золота" і "срібла". За свої досягнення отримала звання заслуженого майстра спорту України та орден "За заслуги" ІІІ ступеню.

- На мою думку, у нас багато спільного з альпінізмом, - сказала якось Світлана після чергової перемоги. - Щоб зійти на вершину, треба добряче підготуватися в базовому таборі. Найвища сходинка європейського, а тим більше, світового п'єдесталу - той же пік. І в нас теж є базовий табір. Це наша збірна, її тренери, товарищі по команді. 

- Світлана цікава своєю сутністю, - розповідає Олександр Наухатько, який не одне десятиліття стояв у керма нашої національної збірної, а зараз очолює тренерську раду Національної федерації самбо України. - Я бачив її різною. І відчайдушно-веселою, й меланхолічно-сумною, і по-жіночому лагідною, і по-чоловічому суворою. Так, вона натура неоднозначна. Але Світлана належить до людей, які притягують до себе щирістю, доброзичливістю, готовністю допомогти.



Як стверждують спеціалісти, Лисянська просто не могла оминути спорт, утім, як і інші її рідні. Адже мати - гімнастка, кандидат у майстри спорту, вчитель фізкультури. Тому її дочки займалися хто чим - і самбо, і дзюдо, і гімнастикою, а вподобання синів - футбол і карате.

П'ятирічну Світлану й шестирічну Анжелу записали до дитячої школи зі спортивної гімнастики. Рік по тому сестру перевели в "художниці", а Світлану залишили. Однак мати просто не встигала з Березняків одну дівчину возити на тренування до центру Києва, а іншу - на протилежну околицю. Обох довелося перевести на фігурне катання, але і з цим виникли проблеми. Потім прийшла "ера" плавання, проте Світлана чомусь не дуже "вподобала" воду, у неї краще виходило бігати, стрибати в довжину й висоту. У піонерському таборі були успіхи й на шахово-шашечному "фронті". Потім займалася баскетболом - виступала в амплуа плеймейкера. Здавалося, вона визначилася з "ігровою" темою, але...

Була у Лисянської подружка-однокласниця, слабка дівчинка, яку кожен намагався образити. Її не наважувалися чіпати, коли Світлана перебувала поруч. Але одного разу подружка сказала: "Не можу я завжди за твою спину ховатися, хочу навчитися сама себе захищати, ходімо запишемось до секції карате чи чого-небудь такого".         

Стали займатися в динамівській секції дзюдо. Перший тренер був вимогливий і жорсткий, це налякало подружку, і вона покинула татамі. А Світлана вирішила йти назустріч випробуванням і вже через півроку стала п'ятою на чемпіонаті України, згодом виграла всесоюзну першість "Динамо". 

- Природно, я звернув увагу на талановиту спортсменку і запропонував їй виступати в самбо, - згадує Олександр Наухатько. - А змагання якраз мали відбутися в Києві. Проте до її першого старту в новому для неї виді єдиноборств лишалався тиждень. На щастя, Світлана швидко засвоїла всі нюанси. На той час діяла система штрафних очок: якщо ти, наприклад. набрав шість негативних балів, то з боротьби вибуваєш - навіть за умови перемог у всіх сутичках. А Лисянська не заробила жодного штрафного пункту! В результаті вона тоді здобула "бронзу". Згодом були перемоги на Спартакіаді народів і чемпіонаті СРСР.

Світлана почала паралельно виступати в двох видах єдиноборств, до того ж, її особистий наставник Борис Гудієв культивував і дзюдо, і самбо. Щоправда, у дзюдо їй довелося боротися серед "суперваговиків", адже тоді "верхня планка" обмежувалася 72 кг, а "рідною" в самбо для неї була категорія до 80 кг. От і суперничала зі спортсменками, іноді важчими, ніж на центнер: одного разу на міжнародному турнірі українці вдалося відірвати від татамі... 186-кілограмову супротивницю.  

...Зараз Світлана залишилися в спорті - працює на олімпійській базі в Конча-Заспі. А ще - виховує трьох синів. І не припиняє ділитися своїм багатим досвідом!



 
Поделиться:
Оставить комментарий
Имя
Текст сообщения
Капча
=>